Оновлено: 08.08.2023
Робота в університеті в США і Західній Європі – дуже престижна і шанована робота. А, наприклад, постійний контракт викладача в американському коледжі – він називається tenure – це гарантія фінансової стабільності на все життя і безбідної старості. В Україні ситуація поки інша – старший викладацький склад, звичайно, відчуває себе трохи краще, ніж, скажімо, працівник на заводі або продавець, але до IT-фахівців та інших високооплачуваних професій ще далеко. А Андрій Лемішко, кандидат філософських наук (і, як тепер прийнято говорити, доктор філософії) та доцент Львівського торговельно-економічного університету , розповідає, як працюють викладачі університетів в Україні, які зарплати та можливості мають за сумісництвом.
Щоб викладати у вищому навчальному закладі, можна піти одним з двох шляхів. Перший трохи складніше – ви досягаєте певних висот в тій чи іншій професії, а потім можете отримати запрошення або самостійно запропонувати свої послуги профільному вузу, інституту або іншому вузу. Так, хороший маркетолог з відповідною освітою може спробувати свої сили в економічному вузі. Але зазвичай, Якщо професіонал не вносить кардинальних змін в кар’єру, то він викладає на 0, 25 або 0, 5 ставки, продовжуючи працювати на основній посаді.
Другий шлях – більш характерний для нашої країни – це проходження всіх ступенів освіти – від навчання у вузі до аспірантури і подальшої роботи в своїй альма-матер або іншому закладі.
«Я закінчив Львівський торговельно-економічний університет у 2011 році, – розповідає Андрій Лемішко. – Я був на хорошому рахунку в деканаті, був одним з відмінників. На четвертому курсі я брала участь у Всеукраїнській олімпіаді з маркетингу, зайняла 3 місце, після чого мені стали активно пропонувати залишитися в університеті. Я багато думала, говорила про це з батьками, разом ми вирішили, що це хороший варіант. Я погодився вступити до аспірантури на бюджетне місце. В цьому випадку спочатку потрібно було влаштуватися викладачем-стажистом, ходити в аспірантуру на перший курс і здавати іспити. І вже в 2012 році вступив до аспірантури, продовжуючи при цьому працювати в університеті. Багато років працював заступником декана факультету міжнародних економічних відносин та інформаційних технологій. Плюс і до, і після захисту кандидатської дисертації я працювала викладачем на кафедрі маркетингу, де залишаюся і по сей день.
Як і в більшості професій, серед викладацького складу вузів існує певна ієрархія, і тут вона не формальна, а дуже сувора. Тут все вимірюється, звичайно ж, досвідом і регаліями. Стажист – це початківець, просто викладач і старший викладач – наступні щаблі в професії. Доцент – це вчене звання, на яке може претендувати фахівець зі стажем роботи не менше 5 років, Які мають науковий ступінь кандидата або доктора наук. Професор – це ще більш досвідчений викладач, також обов’язково з науковим ступенем.
“Всі ці звання і вчені ступені часто викликають подив у студентів”, – говорить Андрій Лемішко. – Їм простіше зробити посилання на вік – молодий означає інтерн, вік – швидше за все, професор. Хоча, це і не обов’язково. Ви можете стати доктором філософії (кандидатом економічних або будь-яких інших наук) до 25-27 років, після чого отримати звання доцента. Ще одне прикладне відмінність – рівень заробітної плати, чим досвідченіше фахівець і чим більше у нього регалій, тим вище зарплата. Також варто відзначити, що просто викладач, а тим більше практикант, може проводити тільки практичні заняття в університеті, а лекції читають вже кандидати наук або старші викладачі (вони можуть не мати наукових ступенів і вчених звань, але багато працювали в університеті).
Оплата праці безпосередньо залежить від займаної педагогом посади. Відповідно, практикант заробляє найменше, а професор більше заробляє, в тому числі завідувач кафедри). Відповідно до єдиної тарифної сітки на 2023 рік (UTS) зарплати коливаються приблизно від 8500 до 12500 грн. Але з урахуванням різних доплат ця сума може бути більше на 50%, а в деяких випадках і на 100%.
«Зараз я доцент і маю науковий ступінь кандидата наук, – каже Андрій Лемішко. Оскільки я працюю у вищому навчальному закладі, моя зарплата близько 11 тисяч гривень. Плюс у мене є 15% премія для кандидата, і ще до кінця навчального 2022-2023 року я була заступником декана, за що мала право на підвищення зарплати на 30%. Загалом у мене було близько 16 тисяч гривень «брудних», а на руки я отримав близько 13 тисяч. Зрозуміло, що цього мало – близько 500 доларів – до повномасштабної війни і всього 350 доларів зараз.
У мене є своя квартира, яка дісталася мені у спадок від батьків, тому мені вистачає жити далі. Інакше я б витратив майже всі гроші на оренду житла і їжу, та ще на одяг або щось інше довелося б відкладати або брати кредити. Крім того, у мене є сім’я – дружина і дитина, тому з такою зарплатою вчителя дуже важко. Нам потрібні підробітки».
Просто жити на зарплати українських вчителів досить проблематично. Наприклад, чоловікам або жінкам, чиї подружжя працюють у більш високооплачуваних сферах, може вистачити такого доходу. Досить типова ситуація, коли чоловік бізнесмен, а дружина працює вчителем для душі (в силу свого визнання) і прикриває свій «список бажань» (косметика, зачіска, манікюр і т.д.). Але також досить поширеною ситуацією, як зазначає Андрій Лемішко, є робота за ставкою або 0,75 в університет + якась невелика або серйозна підробіток, яка приносить додатковий дохід.
«Ось уже 7 років я не живу тільки на викладацьку зарплату, – каже Лемішко. – Поки він не захистить кандидатську дисертацію, ще не вистачало часу на щось інше – треба було писати роботу, вести пари і т. д. Після захисту він отримав надбавку в розмірі 15%, але вона становила менше 1000 грн. А для того, щоб захиститися, влаштувати банкет, оплатити публікації в різних наукових журналах, закрити інші випуски, довелося витратити в цілому понад 2 тисячі доларів. І це при тому, що 100% дисертації я написав сам, підготую всі відгуки для опонентів і т.д.
Додатковий заробіток раніше приносив мені дві складові – написання студентських робіт на біржах фріланса – рефератів, курсових (і навіть дипломів), а також репетиторство. Плюс є негласні статті, наприклад, пов’язані з протидією на захист колег. Але таке буває рідко і поширюватися на таке в педагогічному середовищі не прийнято. Іноді мене також запрошують до приватних шкіл викладати факультативні заняття з економіки. Отже, Навесні я домовився з Ерудитською школою у Львові (https://erudyt.org), тому нещодавно перестав працювати заступником декана факультету. Зарплату в університеті зменшують на 1,5 тисячі гривень, але за додаткові підробітки доведеться отримувати не менше 10 тисяч на місяць.
В українських вищих навчальних закладах працює багато жінок. Колектив в першу чергу жіночий, що в тій чи іншій мірі залишає свій відбиток.
«Мені комфортно працювати в нашому відділі маркетингу, – каже Андрій Лемішко. – Пам’ятаю, як дуже незвично і дивно я себе почував в перші пару років. Я щойно закінчив середню школу разом зі своїми друзями-студентами, ще перебуваючи по той бік парт, я міг глузувати з вчителів. А потім все змінилося, і я їх колега, працюю на кафедрі, слухаю їхні розмови, я підлеглий. На той час у нас ще була певна вікова різниця – було близько десятка молодих викладачів і аспірантів і група старших доцентів і професорів. Звичайно, в спілкуванні існувало певне розмежування в зв’язку з різними інтересами і т. д.
Зараз на кафедрі працює більше молодих спеціалістів. Я сам подорослішав і вже не колишній студент. Особливих проблем немає, тільки певні робочі моменти. А, наприклад, під час пандемії Covid-19 та жорстких карантинних обмежень я навіть скучила за колегами, бо не вистачало живого спілкування. Символ Те ж саме можу сказати і про 2022 рік, зараз ми вже вийшли в офлайн, а рік тому працювали віддалено. Можу сказати, що засідання кафедри в Zoom – це своєрідне задоволення».
За словами Андрія Лемішка, якщо у вашій професії щось буквально дратує, то це, м’яко кажучи – не ваша спеціальність і роботу, по-дружньому, потрібно міняти. Так, є моменти, які дратують, дратують, засмучують.
«Найсумніший момент, – сказав Лемішко, – це рівень заробітної плати. Навіть у Польщі ситуація помітно краща, не кажучи вже про Західну Європу та США. Сподіваюся, що наша професія стане набагато престижнішою і буде оплачуватися вище, ніж зараз».
Деяких викладачів дратують студенти, вірніше не вони, а їх специфічна поведінка, в тому числі запізнення на заняття, любов сидіти де-небудь на Камчатці (на задніх партах) і байдикувати весь лекційний хід, сидіння в смартфоні, лінь, списування і т. д. Але для Андрія Лемішко студенти – одна з причин його любові до професії:
«Молодь – двигун прогресу, ентузіасти, мотиватори. Ось простий приклад. Один студент, готуючи реферат або іншу роботу, знаходить інформацію, протилежну тій, яку я раніше давав на лекції. Зрозуміло, що він починає з вами сперечатися. Ви починаєте розбиратися разом. Тоді ви доводите, що його джерело інформації не вселяє ніякої довіри. Це фальшивка і брехня. Свої слова ви підтверджуєте достовірними джерелами – науковою літературою або результатами якогось маркетингового дослідження. Аудиторія стає на ваш бік, ваш авторитет зростає. Хлопець, який все це затіяв, поки не погодився, але вже поводиться спокійніше, трохи сумує. Начебто ставити максимальну оцінку неправильно, але 10 балів (тобто 5 з мінусом) можливо. А крім того, ви і самі розумієте, що до вашої дисципліни є реальний інтерес і навчальний процес йде саме так, як треба. Це дуже круте відчуття».
та роботу зі студентами
Як зазначає Андрій Лемішко, він ще далеко не найдосвідченіший педагог, у якого за плечима близько 10 років роботи. Але навіть за цей час було багато смішних і смішних історій:
Пандемія змусила нас перейти від звичайного до дистанційного навчання. В результаті змінилися принципи взаємодії, навчити стало складніше. І учням, і викладачам швидко не вистачало живого спілкування, змістовних і не дуже змістовних розмов, якогось легкого шуму в класі. Навіть дзвінків смартфона, які іноді починають відтворюватися посеред уроку, трохи не вистачало. Це відбувається практично завжди, навіть незважаючи на те, що всі учні знають, що вони повинні активувати беззвучний режим.
«Війна ще більше погіршила ситуацію, адже окрім відсутності живого спілкування, додалися й інші проблеми, – каже Андрій Лемішко. – Так, хтось скаже, що у Львові все це відчувається інакше, ніж у Харкові, Миколаєві чи навіть Дніпрі та Одесі. Але непросто говорити про маркетинг та економіку, коли агресор руйнує мирні міста та вбиває українців. Як мінімум, потрібно додати в свій курс дійсно цікаві моменти, щоб студенти вас слухали, а не відволікалися на Telegram і не стежили за останніми новинами, де прибули, яка ситуація на фронті і т. д. І роботи може бути більше, якщо в 2022 році кількість абітурієнтів значно зменшиться, через виїзд за кордон та інші тяготи війни, Потім у 2023 році ситуація змінюється.
«Мені подобається вчити, мені подобається працювати з молоддю, – каже Андрій Лемішко. – Відчувати, що всі твої зусилля трансформувалися в знання в голові учнів – це дуже круто. Професія вчителя важлива, може не суперпрестижна, але почесна і дуже перспективна, незважаючи на паперову тяганину і не найвищі зарплати. Я люблю приходити в університет, люблю ходити в аудиторію, де мене чекають студенти. Мені приємно дивитися на молодих людей, які мають стати елітою нашого суспільства. Крім того, вони допомагають вам бути в курсі тенденцій, завдяки їм ви знаєте сленг, моду, популярні ігри, фільми, серіали і т. д. Можна сказати, що я даю їм знання, і вони продовжують мою молодість.
